Гомеопатичні препарати та “пам’ять води”

Найдавніший лікар і філософ Парацельс стверджував: «Будь-які ліки є отрутою, і лише доза робить отруту ліками». У традиційній медицині використовують «великі» дози препаратів. При цьому терапевтичний ефект часто є співмірним, а іноді й менш вираженим, ніж побічні ефекти: «одне лікуємо — інше калічимо».

Намагаючись зменшити побічну дію медичних препаратів на організм пацієнтів, С. Ганеман (засновник альтернативного безпечного гомеопатичного методу лікування) спробував розводити ліки водою. Ефект перевершив очікування: за очевидного зменшення токсичного впливу на хворих лікувальний ефект розведених ліків лише збільшувався, причому в різних розведеннях препарати діяли по-різному. Так було відкрито гомеопатичний метод лікування. Його успіхи були настільки очевидними, що гомеопатія почала швидко здобувати прихильників у всьому світі — від членів імператорських домів Європи до звичайних людей. Проте десятиліття тріумфу й загального захоплення завершилися після відкриття числа Авогадро (граничної кількості розведень, за якої в розчині ще може залишатися хоча б одна молекула вихідної речовини).

Незважаючи на явну перевагу гомеопатичних препаратів над звичайними ліками як у боротьбі з епідеміями, так і в лікуванні окремих пацієнтів, скепсис щодо нового методу лікування почав зростати, оскільки офіційна наука не могла пояснити, як саме працює гомеопатія. Дійшло навіть до того, що гомеопатію оголосили псевдонаукою та намагалися заборонити. Друге життя гомеопатії подарували російські вчені. Люди давно помічали незвичайні властивості води: її використовували у замовляннях для лікування, з нею поводилися як із живою істотою, відомо багато магічних ритуалів із використанням води.

Багато відомих учених проводили експерименти з водою і встановили, що вона має пам’ять. Молекули води за допомогою водневих зв’язків вибудовуються певним чином навколо молекул речовини, розчиненої у воді, утворюючи так звані кластери. Під час подальшого розведення молекули розчиненої речовини зникають, а диполі води залишаються у такому «зв’язаному» кластерному стані. Таким чином вода зберігає інформацію про речовину, яка була в ній розчинена. Гомеопатичні ліки називають «інформаційними».

Група російських учених на чолі із Зеніним С. В. у 1993 році встановила, що такі кластери не руйнуються навіть під час кип’ятіння. Тому для приготування гомеопатичних препаратів використовують дистильовану воду, яка не несе жодної інформації. Завдяки цьому гомеопатичні ліки вважаються безпечними: у них немає молекул розчинених речовин, але лікувальні властивості зберігаються.